1.3.3. Загострення конфліктів та як їх викликати

У попередньому викладенні вже зазначали, що конфлікти існують у світі незалежно від того, чи усвідомлюють їх наявність і суттєвість ті, що конфліктують, чи ні. Тому учасники конфліктів іноді не розуміють їх походження та причини, якими вони покликані, і, через те, спрямовують свої зусилля у хибному напрямку: воліють загасити конфлікти. Насправді ж бідою є не конфлікти, без наявності яких не може існувати світ, а їх загострення.

Виникнення загострень також має або природний, або штучний характер. Якщо загострення конфлікту, яке люди звуть природним катаклізмом, покликане нерозумним використанням людьми навколишнього середовища, то його можна вважати штучним. Адже люди (свідомо або ні) досягли загострення через власні дії. Але загострення конфліктів між різними видами енергії (скажімо, між кішкою та мишею) має природне походження. Природні загострення конфліктів виникають поза бажанням людей і тому про те, як їх викликати мова іти не буде.

Натомість, штучні загострення можна створювати, розраховувати і використовувати (природні загострення іноді також можна використовувати, але непередбачуваність виникнення ускладнює свідоме та кероване їх застосування). Великим фахівцем у цьому був знаний фахівець з управління Нікколо Макіавеллі, який писав: “Проте нерозумність людей полягає у тому, що вони часто не помічають отруту у середині того, що має добрий вигляд” /60/.

Механізми застосування можуть бути різними (що пов'язано з різними спрямуваннями, цілями та таке інше). І результати - теж. У наявному дослідженні надаються рекомендації щодо цих механізмів, розрахунків наслідків та методів, засобів і заходів, які мають бути використаними.

1.3.4. Практичне використання ТПК

Знання теорії - справа приємна, але більш корисним є її використання. ТПК має безліч застосувань: встановлення порозуміння у родинах, у державі, між сусідами, між державами, між партнерами та конкурентами, або, навпаки, використання для того, щоб викликати загострення конфліктів з метою оздоровлення організму людини, родини, держави, світу.

Як же використовують ТПК на практиці? Найчастіше через управління тому, що саме управління є найбільш ефективною зоною збільшення або зменшення загострень, регулювання часом їх виникнення та тривалості, потужності і міцності.

Тут вчасно згадати про якість управління та управлінців. До сих пір більшість розвідок світу віддають перевагу використанню так званих “агентів впливу” (їхньою зброєю є вміння переконувати або впливати на людину, для чого використовуються засади винайдених вченими методів та способів /61, 62, 63/). Через них розвідники дістають засекречені документи, потрапляють у заборонені зони, отримують таємні рішення виконавчої або законодавчої влади іншої країни, які використовують на користь та слугування національним інтересам власних держав.

Проте цей метод не є універсальним та найбільш ефективним, адже він грунтується на виконанні завдань людьми. Сучасні методи засновані на найновішому обладнанні та найновіших знахідках науки, базуються на використанні послуг технічних засобів, що зменшує похибки у виконанні у 1000 разів (про це свідчать проведені вченими дослідження). Однак, у обох випадках ключовою є можливість впливу на управління, яке є найбільш важливою та найбільш вразливою ділянкою людської діяльності і через те найбільш придатною для досягнення визначеної мети.

1.3.5. Управління через конфлікти

Для того, щоб вірно використовувати ТПК з метою управління треба знати основи управління /64, 65/.

Мало хто з учнів не пам'ятає головне правило англійської корони: “Розділяй та володарюй!”, найчастіше ТПК і використовують саме у такому ракурсі: розділяють, щоб володарювати.

Але повернемося до управління. У ньому завжди є чотири складові частини: об'єкт, суб'єкт та зв'язки між нами (прямий і зворотній). Суб'єкт керує об'єктом, використовуючи певні заходи, засоби, методи, механізми, прийоми, техніку та таке інше. Найчастіше спецслужбам потрібно керувати людиною, угрупованням (суспільство розглядається як різновид угруповання) та державою (або державами). Управління кожним з визначених об'єктів вимагає знання його специфіки та через що (частіше кого) їм можна (і треба)керувати. Тому розглянемо ці питання і надамо відповіді, що та як треба використовувати для управління кожним з них (нагадаємо, що запропоноване жодним чином неспрямовано проти них. Починаючи управляти треба дотримуватися цього як головного правила (однак, це не означає, що не слід прямувати до власної мети).

1.3.5.1. Управління людиною

Найбільш складним є управління людиною. Не тільки тому, що вона саму себе знає менше, ніж слід було б знати, але й через шерег інших причин: відсутність або наявність психологічного впливу угруповання, непередбачуваність стану здоров'я та таке інше. Вміння керувати людиною є головним при управлінні угрупованнями або державою, адже саме вона - ключова постать (або ключові постаті), яка визначає стан, можливості, поведінку, політику угруповання і держави. Крім того слід враховувати, що без знання та вміння керувати людиною управління угрупованням або державою майже неможливе (майже тому, що повної визначеності у світі не здатна надати жодна наука або теорія - завжди можуть знайтися винятки або відхилення). Складність управління людиною полягає ще й у тому, що вона не тільки індивідуальна, але й сповнена протиріч. Наприклад, побивається за свободою і вважає її найбільшим благом,натомість стверджує: “Свобода породжує страждання, а відмова від свободи зменшує страждання...” /66, С. 51/. Або прагнення бути захищеною привалює над всіма її іншими бажаннями, та: “Людина не може існувати як простий “предмет”, вона дуже страждає, якщо її зводять до рівня автоматичного пристрою, здатного тільки до прийому їжі, навіть якщо при цьому їй гарантовано найвищий рівень безпеки. Людина потребує напруження і хвилювання, а якщо на найвищому рівні своїх досягнень вона не дістає задоволення, тоді сама створює собі трагедію руйнування” /67, С. 129/.

За новітньою теорією людина створюється та існує як спільнота трьох складових частин: фізично-енергетичної, психічно-моральної та нервово-духовної (складові відбивають фізичний, психічний та духовний стан людини). Баланс їх є гармонією, яка надає можливість людині почуватисяякнайкраще. Розбалансування, тобто перевага або недостатність розвитку будь-якої з них, призводить до деструктивних зрушень, здатних перевести усю систему (яка зветься “людиною”) у стан нестабільності і невизначеності /68/.

Людина у цьому ракурсі виглядає як система управління, тобто складається з суб'єкту, об'єкту, прямого та зворотного зв'язків, тому, що друга і третя складові виконують роль суб'єкту, який здійснює управління об'єктом (перша складова), маючи прямий і зворотний зв'язок через третю складову. Більш детально про механізм дії складових людини та про шкоду, якої завдає їхня неврівноваженість надано у /69/. Наведемо, лишень, графічне відбиття процесів, що відбуваються у людині постійно та що митті (див. Рис. 1. 1.).

Довідка. Стисло надамо основні поняття. Фізична складова - це м'язи, тулуб, череп, скелет, сухожилки, внутрішні органи татаке інше. Психічна складова - це частка головного мозку, яка контролюєсвідомість; частина центральної та вегетативної нервових систем; комплекс етично-правових норм, якими свідомо керується людина. Духовна складова - це частка головного мозку; частина центральної та вегетативної нервових систем, рефлекси та інстинкти, що керують людиною підсвідомо (тобто без контролю з боку її свідомості). Що митті відбувається векторне складання 1 та 2 (адже кожна з складових - вектор, який визначається як величиною, так і напрямком, що показує розвиток або занепад цієї складової) складових, а результуючий вектор 4 компенсується 3-ю складовою. Такий порядок зумовлений призначенням кожної з складових та тим, що 3-я складова надається генетикою, історією, природою. Якщо 1-а є виконавчим механізмом, 2-а - свідомим виконавцем, то 3-я за головну функцію має встановлення комфортного стану людини, для чого повинна підсвідомо компенсувати усі негаразди наслідків невірного керування свідомістю або похибки, припущенівиконавчим механізмом. У і тому ракурсі є сенс зробити невеличкий історичний екскурс. Первинна людина мала занадто розвинену фізичну, зовсім нерозвинену психічну та вельми розвинену духовну складові, що обумовлювалося вимогами умов її існування. Їжу одержувала лише завдяки величезним фізичним зусиллям: той, хто перемагав, з'їдав переможеного. І це стосувалося не лише міжвидової боротьби з тваринами, рослинами тощо, але і особнів власного виду. Проте, головний інстинкт самозбереження допомагав рятуватися за над складних умов існування. До того ж другий за значенням інстинкт, розмноження, вимагав пошуку особні іншої статі та вступу з нею у статеві стосунки (принаймні, на час вдоволення інстинкту). Відміною первинної людини була майже зовсім нерозвинена психічна складова (див. Рис. 1. 2.). Тобто повна відсутність встановлених правил поведінки та вимог з боку суспільства (якого на той час ще не було). З метою подовження часу свого існування первинна людина почала поєднувати свої зусилля з зусиллями інших людей (адже, самотужки була здатною подолати лише невеликих тварин, що надавало їжу на досить обмежений час, а гуртом могли полювати на великих тварин, забезпечуючи себе їжею на значний проміжок часу). Окрім того, пошуки партнера для спарювання також вимагали значних зусиль, а життя разом ці витрати енергії виключало. Проте, об'єднання мало й вади. По-перше, фізична перевага надавала можливість панування, що обмежувало волю індивіда. По-друге, почали встановлюватися правила співіснування, що також обтяжувало. По-третє, підпорядкуваннязменшувало частку упольованої тварини і тим зменшувало часситого існування між фазами ризику. Однак, людина з тим змірилася. Фізично сильні особні встановлювали певні правила, що слугували їхнім інтересам. Відбирали кращі шматки та жінок, але з часом, коли втрачали силу, панування їх скінчувалось. Аби запобігти цьому почали встановлювати правила, які б захищали їх під час панування інших. Мабуть, тоді і народилися перші постулати віри: “Не волій дружини ближнього та його віслюка”. Саме встановлення правил було підгрунтям розвитку психічної складової людини. Поступово правил ставало більше, закони існування у суспільстві розширювали та поглиблювали. Від того усе більша частина тієї частки мозку, що керує свідомістю, переймалася виконанням встановлених правил. Психічна складова зростала, натомість, фізична - зменшувалась. Тепер перерозвинена фізична складоваштовхає людину на порушення правил, тобто на злочин (схотів, наприклад, жінку - згвалтував. її). Перевага фізичної складової робить людини потенційним злочинцем. Якщо ж людина занадто переймається виконанням правил і, від того, психічна складова значно переважає фізичну, а духовна не здатна цю перевагу компенсувати, людина стає психічно хворою (наприклад, веде непримирену боротьбу з мікробами та таке інше). У тому разі коли духовна складова у значній мірі переважає дві інші, підсвідомість збільшує свої володіння, наповзаючи на свідомість, і створює ситуацію, коли людина не здатна відрізнити власні фантазії від реалій життя. Це зветься “роздвоєнням особистості”, людину вважають душевно хворою (хворобу найчастіше називають шизофренією). Знаючи з чого складаєтьсяця система, легше шукати шляхи для управління нею. А з іншого боку - більш зрозумілим стає її поведінка. Тепер знаємо, що головним завданням будь-якої людини є втримання себе у межах комфортного відчуття (як кажуть, щоб нічого не боліло, не чесалося та не кортіло). Вчені вважають добрим станом людини, коли її складові знаходяться майже у повній рівновазі (див. Рис. 1.3.). Треба, однак, пам’ятати, що повна стабільність надає дійсне блаженство, проте це - стан смерті (тоді насправді зовсім нічого не болить, не чешеться та не кортить). Люди, що пережили клінічну смерть, кажуть саме про такий стан повного спокою.

Тепер вважаємо за можливе перейти до застосування одержаних знань для управління людиною. Від тепер, якщо знати чим саме можнавивести людину з рівноваги та ввести її у цей стан, стає можливим скерування нею у потрібному напрямку.

Обробку оточуючих та основного об'єкту слід розпочинати з опису його зовнішності, звичок, зв'язків, ролі, яку відіграє і волів би відігравати. Ці дані систематизуються і вносяться до табличної матриці.

Виділивши головний спонукальний мотив (модус) можна визначити головну мету та головне спрямування (імператив) діяльності об'єкту. А допоміжні спонукальні мотиви нададуть змогу конкретизувати прояви модусу, врахувати їх не лише під час складання абрисного психопортрету (декотрі спонукальні модуси для змалювання психопортрету наведені у табл. 1.1.), але і використовувати у конкретних ситуаціях задля вирішення конкретних завдань.

Змалювавши психопортрет, переходять до наявності та характеру зв'язків, які слід розподілити на простіші (довготривалі) або поведінкові, тимчасові (підвладні) і імпульсні (разові). Підчас опису зв'язків слід враховувати не лише їх ролеву функцію та спрямованість, але і кореневі започаткування (тобто від якої спонуки мотив виходить).

Таблиця 1.1.

Поведінкові спонуки

Наступна таблиця надає можливість визначитися у протиріччях (конфліктах) явних та потенційно можливих.

У цій таблиці головна увага повинна бути приділена психологічній сталості об'єкту стосовно того чи іншого потенційного конфлікту, що надасть змогу виявити напрямки та тривалість психічної діяння з метою загострення (пом'якшення) потенційного конфлікту, його тривалості, потужності та сили.

Третя (звідна) таблиця вміщує: імпульсні (підсвідомі) та модусні (свідомі) прояви потенційних конфліктів усіх сукупно розглянутих об'єктів, перетинів їхніх інтересів та чутливостей, больових точок та точок порогів і поверхні зіткнення, перелік та характер заходів діяння, з визначенням їх послідовності, тривалості, періодичності таочікуваних результатів.

З метою підвищення ефективності діяння можуть здійснюватися разові (короткотермінові), періодичні (середньострокові) та постійні (довготривалі) експериментальні діяння, що дозволятимуть: перевірити вірність створеного психогенного портрету та обраних засобів діяння; створити стійкість модусно спрямованої поведінки; підготувати об'єкт(и) до кінцевої фази обробки. Засоби обробки обирають у залежності від головного модусу об'єкту та визначеної задачі (мети).

Слід зазначити, що для визначення психологічного портрету людини в пригоді може стати кольоровий тест Люшера /70/, який використовується в усьому світі, або мова рухів тіла Аллана Піза/71/. Слід постійно пам’ятати, що кінцева мета роботи - створення потрібної поведінки та психологічного клімату у взаєминах того, хто управлятиме об'єктами, що його оточують.

Усі роботи слід виконувати у певній послідовності, дотримуючись технології, яка відбита у наступному алгоритмі.

<<Главная ...<<К оглавлению книги ..<Назад..Далее>