Такий вимір є слушним через потреби економіки, тобто управління господарством, враховувати економічні показники життя-буття людини. Адже головною метою економіки є слугування людині і людству (а людство - сукупність людей). Тому світова спільнота встановлює певні межі економічно безпечного існування людини. Так, межею бідності ООН вважає середньодобовий доход пересічного громадянина: для країн Африки $1,3; країн Латинської Америка - $2,4; країн Центральної та Східної Європи (крім розвинутих країн: Великої Британії, Італії, Німеччини, Франції) - $4; для розвинених країн - $14. А це означає, що усі пенсіонери України, які одержують пенсії за віком, живуть за межею бідності, адже отримують від 47 до 150 грн. на місяць, тобто від 8,86 до 26,79 грн. або $0,29- $0,89 на добу. Ствердження наукових консультантів Президента України Л. Кучми (зокрема, професора Е. М. Лібанової), що за купівельною спроможністю гривня дорівнюється долару США, може лише малою мірою поліпшити статистику, але не виведе Україну з Переліку найбідніших країн світу, який веде Світовий банк і де наша країна міститься декілька років /180/. Адже, навіть за офіційними даними за межею бідності в Україні живе 25% населення, а за даними Н. Карпачової, омбудсмена Верховної Ради України - 27,2% /163/. Більшість населення нашої країни не живе, а виживає, тобто рятується від голодної та холодної смерті через купівлю одягу і взуття у секонд-хенді та найдешевших продуктів харчування. Не зважаючи на величезний генетичний досвід виживання, українське населення щорічно скорочується на 300-400 тисяч осіб і за роки незалежності зменшилося до 47, 8 мільйонів чоловік (було 52 мільйона 244 тисячі чоловік). Незабезпеченість економічно безпечного існування громадян України є очевидним і доводів не вимагає. Тому, науковці та фахівці з економічної безпеки повинні шукати, пропонувати та наполягати на реалізації заходів і засобів, які б дозволили врятувати і збільшити корінне населення України. Автором монографії зроблено декілька спроб вплинути на політику української держави з метою поліпшення стану “економічної людини” у нашій країні. Зокрема, на підставі розрахунків були зроблені та оприлюднені висновки і пропозиції про забезпечення інвалідів, пенсіонерів, бомжів, багатодітних родин безплатним хлібом /181/, безплатним правовим забезпеченням /182/, необхідність більше уваги приділяти соціальним аспектам державної політики і робити при цьому наголос на забезпеченні існування найменш захищених верств населення /183/. Були також розроблені конкретні заходи щодо вирішення демографічних проблем та визначення їх значимості для забезпечення економічної безпеки незалежної України, про що ішлося у цілій низці публікацій /162, 184, 185/. У подальшому викладенні наявного дослідження надається математичний апарат, що дозволяє під час визначення межі забезпечення екосестейту України враховувати забезпеченість економічної безпеки її громадянина. Проте, треба зауважити, що наука або слугує тим, хто при владі, або жебракує. І тому суттєво вплинути на проведення політики не здатна. Яким же автор бачить майбутнє “економічної людини” в Україні? Безумовно, забезпеченим з економічного, соціального, правового, медичного, екологічного, інформаційного та інших напрямків забезпечення економічної безпеки. Підставою для такої впевненості є істор?чні? події минулих та теперішніх часів. ? Населенню України притаманна найвища можливість виживання з? бу?ь?я?и? ?м?в. Його не здатним було знищити іноземне панування (від монголо-татарської навали до 1991 року), злиденне існування у перші 11 років незалежного існування країни, Чорнобильска катастрофа (найбільша екологічна катастрофа за усю сучасну історію людства). Так, недолуга політика керівників української держави призвела до небувалого зростання безробіття, від якого найбільше потерпали західні та закарпатські регіони України. Щоб врятуватися економічно активна частина населення знайшла можливість заробляти за кордоном, що дозволило врятуватися більшості населення зазначених регіонів та надало значний фінансовий поштовх для розвитку економіки нашої країни через щорічні безтоварні надходження 7-8 мільярдів доларів США (нагадаємо, що доходну частину Державного бюджету України на 2003 р. складають 55 млрд. грн.. тобто трохи більше за 10 млрд. дол. США) /186/ (принагідно нагадаємо, що за розрахунками колишнього віце-прем’єр-міністра Р. В. Шпека для розвитку економіки України треба залучати 5 млрд. дол. на рік). Однак. наведений приклад є сумним свідченням того, що державний апарат не виконує своє головне призначення - не забезпечує безпечне існування населення та подовження його життя через раціональне використання ресурсів українського суспільства.
Що ж таке є “угруповання”? Надамо тлумачення цьому терміну: угруповання - це об’єднання людей за інтересами (реалізація інстинкту розмноження, фінансове забезпечення через виконання роботи, політичні погляди тощо) ,для забезпечення більш доцільного використання їх життєвих ресурсів з метою збільшення часу існування кожного з членів об’єднання . Виходячи з наданого тлумачення, визначимо, що підставою для створення угруповання можуть бути спільні інтереси у отриманні заробітку (підприємство, організація, установа), виконання свого прямого призначення щодо подовження людського роду (родина), спільний захист певних інтересів (громадські, профспілкові і політичні організації), спроба отримати додаткові пільги через цехове (профспілки) або інше (постраждалих від Чорнобильської катастрофи) угруповання. Найбільш поширеною з форм угруповання є родина. Тому і розпочнемо саме з неї. За часу радянської влади часто використовували вислів: “Родина - це комірка суспільства”. І тому станом родини займалося та опікувалося суспільство і влада (так, наприклад, офіцер міг бути звільненим від посади або взагалі з війська через негаразди у його сімейному житті. Часто-густо покинуті дружини зверталися по допомогу до так званої “громадськості” - до парткому, профкому або комітету комсомолу, вимагаючи повернути чоловіка і змусити його жити з нею. Не рідко це вдавалося і бідолаха чоловік, як правило, заспокоював себе зловживанням горілки). Співвідношенням розводи / шлюби радянське суспільство визначало власне здоров’я. Треба віддати йому належне, заходи, спрямовані на збереження родини, на забезпечення здоров’я членів суспільства надавали непогані результати. Принаймні, населення швидко поновлювалося навіть після таких величезних катаклізмів як голодомори 1932-1933 та 1946 років, громадянської, фінської та Вітчизняної воєн. А вірне розуміння та використання потягу селян до приватної власності на землю (був виданий декрет, за яким родина отримувала на кожного свого члена незалежно від його віку земельний пай) забезпечили у 1926-1930 роках справжній демографічний вибух (тож голодомор 1932-1933 років можна вважати, певною мірою, наслідком цього небувалого зростання кількості населення і відставання розвитку сільського господарства від демографічного розвитку країни).
Деякі показники демографічної ситуації в Україні
Слід зазначити, що у цьому сенсі Україна підпадає під загально європейські тенденції: “...До такого висновку дійшли автори доповіді “Останні демографічні показники Європи”, щойно оприлюднені Радою Європи. Зниження народжуваності та зростання тривалості життя - нині головні демографічні тенденції. І ця, загалом, негативна ситуація, скоріше за все, буде погіршуватися протягом наступних 30 років. Усе менше жінок, засвідчує статистика, народжують по дві-три дитини. Найнижчі показники у цьому мають Болгарія, (1,09 дитини на жінку), Латвія (1,11), Іспанія (1,15), Чехія (1,17), Естонія (1,24) та Словенія (1,25). У той же час продовжує зростати тривалість життя мешканців Старого світу. За останніх два роки - аж на десятиріччя, включаючи, як це не дивно, й неблагополучні східноєвропейські держави. Наприклад, європейські жінки живуть нині у середньому понад 80 років у 12 країнах: Австрії, Бельгії, Фінляндії, Франції, Греції, Ісландії, Італії, Голландії, Норвегії, Іспанії, Швеції та Швейцарії (для порівняння у 1996 році такими показниками могли похвалитися лише Ісландія та Швейцарія). А життя чоловіків, як це не сумно, залишається коротшим жіночого на 6-9 років. Що ж стосується чоловіків, особливо тяжко їм, за статистикою, в Україні, Естонії, Латвії, Молдові та Росії: там представники сильної статі живуть менше за 65 років. Дещо краща ситуація (65-70 років) у Албанії, Болгарії, Хорватії, Угорщині, Польщі, Литві, Румунії та Словаччині. Країн, де чоловіки “тягнуть” понад 70, тільки три - Чехія, Словенія та “колишня югославська республіка” Македонія. Відзначилася Росія: порівняно з 1985 роком там стали жити менше і чоловіки (61 рік, а раніше 63,8), і жінки (73,1 раніше 74). Натомість, небувалих до сих пір вершин досягла позашлюбна народжуваність! Наприклад, дві третини немовлят у Ісландії, половина в Естонії, Норвегії та Швеції, третина у Болгарії, Словенії і Великій Британії з’являються нині у батьків, які надають перевагу так званому громадянському шлюбу. Природно, кількість офіційно зареєстрованих шлюбів зменшується - перш за все на півночі Європи. А в багатьох західноєвропейських країнах рівень розлучень сягнув 40 відсотків. Щоправда, на консервативному католицькому півдні ситуація краща” /188/. Навмисно навели повністю матеріал А. Марциновського аби показати якими є перспективи України. Та вже сьогодні можна стверджувати, що нові взаємини в українському суспільстві привели до знищення значення родини, але не надали ніяких замінників. І поновити чисельність населення у найближчій перспективі Україні не судилося (до речі, за останніми даними в Україні 47 млн. 922, 2 тис. мешканців, за два перших місяця 2003 року чисельність скоротилась на 81,3 тис. осіб. У загальному скороченні чисельності населення частка природного скорочення становила 96,4% (78,4 тис.), а міграційного 3,6% (2,9 тис.) / 285/. До чого тут економічна безпека? До того, що родині зв’язки зумовлюють більшу законослухняність населення, а від того й більше сплачування податків, якими живиться держава і підтримуються найбідніші прошарки населення країні. Таким чином зменшенням кількості родин, збільшенням розлучень підвищується рівень соціальної напруги у суспільстві і зменшується рівень забезпечення економічної безпеки держави. У цьому знаходить себе один з головних проявів пов’язаності економічної безпеки угруповання та держави. Наступним, за чисельністю серед угруповань є підприємства і заклади торгівлі та навчання. Президент України Л. Кучма усі роки його президентства намагався переконати суспільство у визначальній ролі малого та середнього бізнесу, у необхідності через них створення середнього класу. Та все - намарно, адже Україна лише вдягла сукню ринку, а у середині залишилася побудованою за радянською системою: чиновництво як відігравало, так і відіграє ключову роль і воно визначає кому бути, а кому ні. Від того кількість малих підприємств в Україні майже постійна - біля 130 тисяч. І їх значимість збільшується лише на папері, у статистичних звітах, адже понад 40 відсотків з них взагалі не працює. Тож роль демпфера у боротьбі з безробіттям малий та середній бізнес досі не відіграв і вже, мабуть. не відіграє. Високі податки, пожадливість бюрократів, недолуге законодавство, беззахисність проти беззаконня створили ситуацію, у якій як “економічній людині”, так і угрупованню краще працювати “у тіні”, тобто уникати сплачування податків. За таких умов досягти високого рівня забезпечення економічної безпеки кожного з зазначених об’єктів неможливо. Тож, українська держава виявилася неспроможною виконати свої прямі обов’язки.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
