За шість років незалежного існування нашої держави змінилось безліч “найголовніших”, “найнеобхідніших” та усіляких інших “най”, без яких “не може й мови бути” про суверенність. Проте виконання вимог завжди призводило до втрат, а якщо вимоги не виконувались, нічого страшного не відбувалось. Тому нові заклики та терміни сприймаються певною мірою з сумнівом. Цим можна пояснити деяку упередженість щодо економічної безпеки: ніхто не заперечує, але... Мабуть, таке ставлення викликано нерозумінням через брак знання. І це природно. Адже швидкоплинність життя має поєднуватись свідомістю з темпом змін, що відбуваються. А економічна безпека — термін новий. Отож, зміни відбуваються настільки швидко, що навіть ті, хто займається ними, іноді не встигають їх збагнути. І через це часто-густо намагаються їм протистояти, забуваючи, що зупинити об'єктивні зміни неможливо. Спробуємо ж розібратись, що то є і звідки взялось, які існують правила забезпечення економічної безпеки, які різновиди її вже визнано, на якому етапі свого розвитку знаходиться ця наука, яке місце вона посідає в житті людини, угруповання й суспільства. Ця стаття — не “лікнеп”, а лише спроба поділитись тим, що визнано. 1. Національна безпека. Визначення. Концепція Визначень терміну “національна безпека” забагато. З плином часу змінюється уявлення про національну безпеку. Окрім того, воно змінюється в залежності від того, в якій країні надається. Суть полягає в тому, що наповнення змістом залежить від багатьох чинників. Але найголовніший з них — налаштованість державного ладу. Якщо стрижневою є релігійність (тобто дотримання певних релігійних засад, викладе-них у Корані, Талмуді тощо), зміст національної безпеки полягає у забезпеченні жорсткого дотримання — повсякденного та повсякчасного — засад релігії. Якщо ж метою є панування національної верхівки (еліти), найголовнішим є забезпечення панування нації (звідти, власне кажучи, й походить самий термін). Спрямування до панування певних груп вимагає відповідного тлумачення цього терміну (скажімо, ідеологію марксизму побудовано на засадах інтернаціоналізму, тому виключає з назви такий важливий елемент, як “національна”, замінюючи його на “державна”). Тому перш ніж надавати тлумачення, слід зорієнтуватись, для якої країни (аудиторії) ви його надаєте (інакше можна вскочити в халепу, викладаючи фанатичним прибічникам Аллаху, як релігійно поміркованим слухачам). Звідти — перша теза: тлумачення терміну “національна безпека” змінюється в залежності від головного (стрижневого) спрямування громади (суспільства). Іншою стороною проблеми є вплив часу на будь-яке визначення або уявлення. Розвиток людства змінює уявлення про навколишній світ (а саме це — наповнення життя). Це легко відслідкувати, порівнюючи зміну ставлення до території. Зараз країни Європи спрямовані на утворення суцільного державного простору, на теренах якого громадянин (мешканець) будь-якої з країн-членів європейської спільноти мав би однакові права та можливості. Та таке ставлення суперечить визначенню “громадянин”, яке донедавна панувало, адже головною ознакою вважалась приналежність до окремої території (Франції, Німеччини тощо). Так само змінюються розуміння інших налаштувань (наприклад, у сіоністському Ізраїлі рівними тепер є християни, мусульмани, люди інших релігійних уподобань). Як можна говорити про “національну” безпеку таких країн, як США або Бразилія? Перша — країна іммігрантів, друга виключає приналежність до будь-якої національності, встановлюючи при переселенні до неї єдину національність — “бразилець”. Тому саме в змінах наповнення й полягає найбільша складність визначення. Крім того, навіть в одній країні плин часу змінює зміст терміну. Наприклад, у Німеччині Гітлера найголовнішим уважалось панування арійської раси. Тому головною метою було забезпечення такого панування. У Німеччині сьогодення про таке панування і згадки немає. Звідси — друга теза: тлумачення терміну “національна безпека” залежить від часу його надання. Отож, маємо два спрямування: налаштованість громади на час і визначення головного спрямування (ознаки, мети) суспільства. Тепер найбільш поширеним є визнання національної безпеки як забезпечення національних інтересів. І цим інтересам надаються найширші визначення (згадаємо В.Жириновського, який закликав захищати національні інтереси Росії так, “щоб російські вояки мили чоботи в Індійському океані”, маю-чи на увазі знищення таких держав, як Туреччина, Іран та Пакистан і, через їх розподіл між країнами-сусідами, створення світу без війн: “Звичайно, трохи будуть невдоволені в Анкарі. Декотрі будуть не-задоволені в Тегерані та в Кабулі... І на цьому новому просторі — до берега Індійського океану всі будуть розмовляти російською мовою... Індійський океан, а далі на північ — безкрайні простори Росії. І гарнізони російської армії як маяки...”). Натомість пропонуємо ще більш сучасне та змістовне наповнення терміну “національна безпека”: вважати її досягненням країною певного рівня конкурентоспроможності. Таке тлумачення надає змогу взагалі відійти від суто національного забарвлення (що дозволяє зробити термін більш універсальним). Окрім того, визначення надає можливість водночас встановити й напрямок дій (чого попередні наповнення терміну “національна безпека” надати були неспроможні). Але слід зробити застереження. Нове тлумачення не відкидає тих, що існували до нього, а лише їх розвиває, розширює та доповнює. Хіба воно об-межує національні або релігійні спрямування дій? Ні. Можна боротись за підвищення рівня конкурентоспроможності країни, виходячи з національних або релігійних засад та мети. Надавши визначення, маємо вирішити, якою повинна бути концепція забезпечення (чомусь це слово завжди “втрачається” в назвах, тому називають “Концепція національної безпеки”, хоча без слова “забезпечення” ця назва взагалі не має сенсу) національної безпеки. 15 січня 1997 року Верховна Рада схвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. У цьому ракурсі особливої ваги набуває наповнення змістом такої гучної назви. Вочевидь, надаючи назву, слід знати, що визначають її складові. Наприклад, слово “концепція” походить від латинського “сприйняття” і має два тлумачення. Система поглядів на певне явище; спосіб розуміння якихось явищ, основна ідея будь-якої теорії. Або — ідейно-творчий задум твору. Якщо це — лише основна ідея, тоді має бути надано визначення мети: чого саме прагнемо досягти, реалізовуючи викладену в Концепції ідею. Тоді буде зрозуміло, чи відповідає вона уявленню й уподобанням загалу, що він матиме наприкінці: національні або релігійні переваги чи переваги для тих, хто мешкає на теренах країни? Загальні ж визначення або невизначеність роблять Концепцію лише словоблуддям. А для того, щоб визначити мету, слід по-вернутись до пов'язаності терміну “національна безпека” з часом та з головним спрямуванням побажань громади. Останнє безпосередньо пов'язано з уявленням більшості про зміст терміну “безпека”. Чого ж прагне загал у нашій країні? Від чого залежить формування його прагнень? Саме з дослідження відповідей на ці запитання і потрібно було розпочинати працю над Концепцією. На жаль, цього не сталося (хоча зараз пропонується вже “надцята” версія Концепції, а часу для проведення пошуків було вдосталь). Зауважимо, що є певні об'єктивні причини цього (наприклад, помилкове спрямування соціологічних досліджень, без результатів яких визначити побажання громадян неможливо). Та понад усе є невміння (та небажання) працювати на мету (цілеспрямовано і послідовно). Утому є провина влади з її призначеннями не за здібностями та придатністю, а з міркувань власного уподобання, власної політики та бажання мати на керівних посадах “своїх людей”. Тому зовсім не дивно, що роки спливають, а човен нашої держави не пливе ані за ринковою течією, ані проти неї. Коливається. І лише історична спрямованість розвитку людства змушує його хоча б імітувати просування за тією течією. Тим часом сьогодні вже слід говорити про можливість надання “національній безпеці” визначення, яке скоротить його залежність від одного з чинників — територіальної ознаки. Таке тлумачення надали. Від того й Концепція матиме як зовсім інший вигляд, так і іншу мету. Якщо метою будь-якої країни (громади, суспільства) є досягнення високого рівня конкурентоспроможності, тоді мета стає уніфікованою. І боротьба має перетворитись на змагання. Природно, що Малі або Монголія не здатні змагатись, у валовому розумінні зазначеної мети, з супердержавами. Та їм це і не потрібно, їх рівень поки що незрівняно нижчий. Тому й жадання мають бути меншими. Хоча темпи зростання можуть і мають бути більшими. Г. Пастернак-Таранушенко
| |||
|
