Філософія науки про економічну безпеку держави

 

Жити, не розібравшись у житті, не варто.

Сократ, 399 р. до н. е. [1, с.11].

За класикою будь-яка наука розпочинається з розробки її філософії. Екосестейт (наука про забезпечення економічної безпеки держави) має також розпочинатися з цього. Крім того. вбачаємо сенс розробки філософії як ідеологічного підгрунтя забезпечення економічної безпеки з урахуванням ресурсних можливостей об'єктів, які захищаємо. Адже лише філософія здатна допомогти створенню стрункої та доцільної системи науково-обгрунтованого забезпечення економічної безпеки.

Класична філософія передбачає вміст понятійно-категорійного апарату, методів наукового пошуку та обробки його результатів, і, перш за все, визначення ідеології тобто спрямування розвитку науки.

Екосестейт на цей час має власний тезаурус [2], власну методику рішення наукової задач, та певні нароби щодо механізмів використання досліджень в царині цієї науки [3, 5], активно використовує методи статистичного аналізу, економічно-математичні, експертних оцінок, оптимізації, теоретично-ігрові, корисливі, розпізнавання образів, теорії непарних систем, багатомірного аналітичного аналізу [6], засади кваліджметрії та кваліметрії, основи інших наук. Водночас надає можливість використовувати її здобутки в державному управлінні [7], в забезпеченні національної безпеки [8, 9, 10], для поглиблення засад державотворення [4] та в інших науках.

Серйозна наука не здатна започаткуватись, якщо не матиме власної філософії, тобто світоглядних засад, які б корелювали з свідомістю суспільства та його світосприйняттям Про це відомий вчений Л. Гумільов писав:

“Лише стикання ідеї автора з сприйняттям читача дозволяє їй утілитися в наукову концепцію” [11, с. 6]. Людство прямує уперед, залишаючи позаду великі відрізки свого історичного існування. Закінчився етап індустріального виробництва. Людство перейшло до розуміння та сприйняття інформаційного виробництва як основи розвитку сучасної економіки [12]. І це — найбільша відміна, яка докорінно змінює колишні сталі уявлення

людини про світ і себе в світі. Від того виникає нагальна потреба у визначенні іншого розуміння та усвідомлення цілого шерегу нових понять, термінів і життєвих ситуацій. Першочерговим стає завдання зміни головних орієнтирів (що особливо важливо для державних службовців, людей, діяльність яких впливає на розвиток країни та на долю кожного її мешканця). Природно, що під час економічного управління країною, а саме таким має бути управління в Україні зараз, забезпечення економічної безпеки набуває особливого значення (однак не слід забувати, що економічна безпека — лише складова національної безпеки, яка, в свою чергу, є відбиттям потягу до забезпечення однієї з головних потреб людини та людства — до безпечного існування).

Екосестейт, попри велику кількість при-свячених їй публікацій, філософського осмислення та засад досі не має. Хоча певні спроби розробити та описати їх були [13]. Між тим, має логічно та послідовно викладені науково обгрунтовані засади. Та для повного оформлення екосестейту, як науки, слід розробити її філософію, яка надасть уявлення про потребу у виникненні цієї науки, визначить історичну обгрунтованість такої потреби, пов'язавши її з устроєм всього світу та з загально людськими поняттями і потребами.

Нагадаємо, що надавані поняття мають бути достатньо зрозумілими і не повинні вміщувати інформацію, що виходить за межі можливостей розвитку мозку сучасної людини [14, с. 267] аби не викликати непотрібні хворобливі наслідки.

Перш за все маємо встановити основні поняття: що є наука про економічну безпеку (тобто надати обгрунтування екосестейту як науки), об'єкт та предмет її досліджень, якою є методологічна основа цієї науки.

Класичне визначення науки виглядає так:

“Наука — сфера діяльності людини, метою якої є вивчення предметів та процесів природи, суспільства і мислення, їх властивостей, стосунків і закономірностей. Одна з форм суспільної свідомості” [15, с. 200]. Тепер треба встановити, що то є “предмет”: “Методологія науки розглядає у взаємозв'язку: об'єкт того чи іншого наукового дослідження, тобто ту сферу діяльності з котрою має справу дане дослідження; предмет аналізу, тобто той особливий бік об'єкту, котрий вивчається в даному конкретному випадку; задачі, встановленої для дослідження; етапи діяльності дослідника в процесі вирішення наукової задачі” [ 15, с. 182].

Виходячи з наданих визначень об'єктом дослідження є безпека, його предметом — економічна безпека, а завданням — забезпечення економічної безпеки.

Екосестейт як наука повинна мати власну методологію: “Методологія — царина науки, що вивчає загальні та окремі методи наукових досліджень, а також, принципи підходів до різних типів об'єктів дійсності та до різних класів наукових задач... її об'єктом є процес наукового дослідження у його цілісності, тобто уся науково-пізнавальна діяльність в органічному поєднанні її складових частин” [15, с. 182].

Ведемо мову про філософію цієї науки. Що ж таке “філософія”? Класики надали наступне визначення: “Форма суспільної свідомості, що є системою найбільш узагальнених понять про світ, місце людини в ньому, теоретичну основу світогляду” [15, с. 364].

Отже, філософія екосестейту матиме вигляд опису нових засад та змісту світогляду сучасної людини і її властивостей та місця в світі з точки зору забезпечення економічної безпеки, а також опис усіх інших об'єктів забезпечення економічної безпеки, зокрема держави (адже основним об'єктом екосестейту є держава, для якої вона і має бути забезпеченою в межах досліджень), країни, суспільства та регіону. Таким чином, з'ясували, що філософія науки про забезпечення економічної безпеки — це надання науково обгрунтованої уяви (або тлумачення) про систему найбільш узагальнених понять про світ, місце людини в ньому та теоретичних засад світогляду з додаванням окрім пойменованих загальних рис, певних властивостей, що складають її відміни від філософій інших наук. Ці відміни повинні бути описаними з урахуванням їх місця в загальній картині філософії екосестейту. Тож статтю розпочнемо з опису нового світогляду, потім мали б надати наукове бачення підстав існування світу та існування в світі (зокрема, теорію потенційних конфліктів), надамо аналіз категорії “час”, з наступним викладенням що то є людина і визначенням її місця в світі, за браком місця не надамо філософію та витоки влади, не наведемо засади економічної філософії (філоен), не розглянемо економічну безпеку через засади філоен і не завершимо філософією людства та її пов'язаністю з інформацією (все це має бути викладеним у наступних матеріалах).

Побудова світу та світогляд сучасної людини

Все тече та змінюється.

Геракліт [1, с. 166].

Світ існує для людини лише тоді, коли вона існує в ньому. Але щоб усвідомити це людина повинна знати, що воно є “світ”, тобто мати своє бачення навколишнього оточення, з якого, власне, і складається це поняття.

Людство все далі відходить від початку свого існування, все глибше пізнає навколишній світ, його закономірності, що поступово наближає людину до пізнання істини. Проте зараз це знання ще недоречно і, навіть, небезпечно через непідготовленість її психіки до таких глибоких усвідомлень. Обсяг знань може перевищити можливості людського мозку, що неодмінно приведе до її загибелі [14, с. 267]. Саме цим пояснюється обережне наближення до суті існування світу і існування в світі.

Філософія, як відбиття процесу вдосконалення людини, людства та створених ними інституцій, іде тим же шляхом. Від простого, ідеалістичного та матеріалістичного сприйняття навколишнього світу, до доволі складного та важко узгоджуваного з психікою (поки що) світу енергій. Остання теорія побудови світу стверджує, що все в світі — різні форми та види енергії, а все, що відбувається в світі є перетворенням одного виду (чи форми) енергії в інший [16,17]. Процес перетворень люди звуть життям. Власне кажучи, це помітили ще вчені ранньогрецької натурфілософії. Так, Геракліт стверджував: “Вогонь живе смертю землі, повітря живе смертю вогню, вода живе смертю повітря, а земля — смертю води” [9, с. 69]. Оскільки цей процес нескінчений та безперервний, життя також не має кінця. Геракліт казав:

“Цей космос той самий для всіх, не створив ніхто з богів, ні з людей, але він завжди був вічно живим вогнем, що часом розгоряється, а часом згасає”. Про засади філософії Парменіда казали: “Він оголошує, що відповідно до дійсного стану речей, Всесвіт вічний та нерухомий” [18, с. 70]. Тобто безсмертя, за яким так побиваються весь час власного існування люди, існує. Однак... Кожна з форм чи видів енергії воліє зберегти себе в незмінному стані якомога довший час. В цьому вбачають сенс свого існування в світі. Проте досягти його можна лише завдяки більш раціональному використанню ресурсу (тобто запасу енергії, що дозволяє втриматися на певному рівні в ієрархії енергій.

Знані вчені В. І. Вернадський та Л.М. Гумільов вважали, що біосфера надає імпульс енергії: “Та чим визначається єдність різноманітних етногенезів? Виявляється, що в їхній основі лежить лише одна модель етногенезу, що знаходить прояв в послідовності фаз. Ця модель ілюструє окремий випадок прояву другого початку термодинаміки (закону ентропії) — одержання первинного імпульсу системою з наступною витратою цієї енергії на подолання опору середовища до тієї пори, доки не зрівняються енергетичні потенціали” [11, с. 5]).

У світі щомиті змінюється внутрішній стан рівнів енергій (наповнення ієрархії енергій). Однак, загальна кількість енергії позостається сталою (згадайте закон відкритий М. Ломоносовим [19, с. 89]). Отже, якщо хтось додає собі енергію життєвого ресурсу, інша форма енергії повинна втрачати її. Тобто кожна з форм (в подальшому викладенні цим терміном означатиметься як форма, так і вид енергії) енергії від свого народження має власний життєвий ресурс. Кінцеве використання його призводить форму енергії до докорінної зміни, цебто до переходу в іншу форму існування. А збереження на будь-якому рівні ієрархії енергій вимагає витрат. Ці витрати поглинаються життєдіяльністю даної форми. Щоб збільшити час свого існування в набутій формі вона має використовувати засоби, які дозволять або більш раціонально використовувати ресурс, який має, або використовувати ресурси інших форм задля забезпечення власної життєдіяльності. Від того в світі весь час точиться запекла боротьба за володіння ресурсом. Одним з найбільш ефективних Інструментів для цього є влада.

Натомість, перший шлях пов'язаний з більш раціональним використанням ресурсу застосовується через кооперацію (або, як зараз модно казати, інтеграцію), тобто розподіл витрат на забезпечення життєдіяльності таким чином, щоб кожна з форм виконували для усіх, що об'єдналися, ту функцію, яку вона здатна виконати краще від усіх інших. А другий шлях вимагає застосування методів та засобів примусу, якими є влада в найрізноманітніших її проявах (наприклад, через гроші, залякування, голод тощо).

Прибічники ідеалістичної та матеріалістичної філософій вели непримирену боротьбу, вважаючи, що лишень їх світогляд є вірним. Між тим, життя спростувало ідеологічні засади філософії як тих, так і інших. Енергетична філософія побудови світу зробила недоречною суперечку, що є первинним: яйце чи курка. Адже, немає первинності. Процес є постійно триваючим. Матеріалістична філософія, яка набула найбільшого поширення, стверджувала: найменшою неподільною часткою матерії є атом. Таким були переконання філософів-матеріалістів весь час від Левкіппа, Демокріта та Епікура через Бойля, Ньютона, Ломоносова до Дальтона, Менделєєва, Бутлерова і сучасних прибічників атомістики [15, с. 24, 25]. Навіть після того, як виявили, що в атомі міститься близько 300 так званих елементарних часток, вчені матеріалісти не зреклися свого світогляду та вчення.

Однак, світ продовжував існувати таким, як він є. Атом, як відомо, складається з ядра, що містить протони, нейтрони та нейтрино і елементарні частки, навколо якого обертаються електрони. Але усі зазначені елементи атому є енергією. Таким чином сама побудова атома вказує на те, що світ побудований з енергій.

Повернемося до початку існування однієї з форм енергії, яку звемо “людиною”. Аби подовжити час власного існування ця форма об'єднувалася з іншими такими ж формами в процесі кооперації (цебто, з метою більш раціонального використання ресурсів застосовували розподіл: чоловіки — мисливці, жінки зберігають вогнище та роблять інші роботи в оселях. Окрім того, заощаджують ресурс через зменшення витрат на пошуки секс партнерів, тобто задля виконання свого головного призначення — продовження виду. Великий вчений Чарльз Дарвін відкрив це, розглядаючи походження видів [20]).

Згодом з'ясувалося, що завдяки майновому розшаруванню, декотрі мають можливість використовувати ресурс інших задля забезпечення продовження власного існування. Більше того, здатні завдяки цьому продовжити власний рід.

У цьому місці доречно згадати так зване “право першої ночі”, яке існувало в Каталонії аж до 1486 року, коли його скасував Фердинанд Католик [21, с. 355]. До тієї пори селяни були повинні після одруження приводити дружину на першу ніч до володаря маєтку.

Знову повернемося до теми. Якщо визнаємо енергетичну побудову світу, повинні визнати як же він виглядає структурно. Виявляється основою структурної побудови є система, тобто об'єднання різних форм енергії задля досягнення загальної мети. І в цьому є ієрархія. Системи вищого порядку (тобто більшого енергетичного насичення) складаються з систем нижчого порядку, які назвали елементами. Єдиною метою побудови будь-якої системи є досягнення продовження формами енергії власного існування (треба розуміти, що цей час триває доти, доки ця форма не перейде в іншу). Система існує та функціонує завдяки додержанню нею певних принципів. Кожний з елементів має своє життя та своє спрямування. Після самозбереження найбільшим в нього є бажання до волі. Цим визначається поведінка елементу. Бажаючи збільшити час власного існування, входить до системи, проте, прагне вийти з неї тому, що вона обмежує його волю. Зазначені обмеження і є принципами, що дозволяють системі досягти встановленої мети. Допоки бажання продовження часу власного існування елемента переважає його поклик до волі, він існує в межах системи. Як тільки друге перевищує перше, він з системи виходить і прямує... до іншої системи (це нагадує поведінку деяких жінок: в шлюбі рветься на волю, а як розлучиться, шукає якнайшвидшого одруження).

І знову — до світогляду людини. В усі часи людина намагалася відповісти собі на шерег визначальних запитань. Зокрема: навіщо живе, що таке світ та чи має він початок і кінець? Ці сакраментальні запитання іноді відбирали у людей розум. Проте, величезна більшість людей так і вмирає, не відповівши на жодне з них. Навіть, якщо в певний час вони турбують, не маючи змоги відповісти, людина відкидає їх, залишаючи без відповіді. І часто-густо в тому її порятунок. Бо пошуки здатні призвести до божевілля. Виходячи з нової енергетичної побудови світу можна відповісти на кожне з зазначених запитань. Але перед цим варто надати тлумачення певним термінам. Надамо їм визначення.

Процес — період перетворення однієї з форм енергії в іншу.

Життя — участь у процесі перетворення енергій. Оскільки процес практично безперервний, життя не має кінця. Тож і світ не має ані початку, ані кінця.

Людина — це складна біоенергетична система, сполука найрізноманітніших форм енергії, що існує завдяки їх перетворенням.

Треба погодитися з тим, що надані відповіді не є остаточними та вичерпними. З вдосконаленням мислення людини, з її поступовим наближенням до можливості збільшити обсяг прийнятного, відповіді ставатимуть більш повними та ближчими до істини. А поки вважаємо за доцільне спинитися саме на таких. До сієї пори спроби людей надати інші відповіді були хибними та, іноді, шкідливими (згадаймо масові самогубства ряду релігійних сект, які вирішили, що прийшов кінець світу).

Тепер приспів час перейти до розгляду не менш важливих філософських категорій. Насамперед — часу. А згодом маємо визнати найважливіші умови існування світу та існування в світі.

Зробимо висновки:

1. Світ — сукупність різних форм, видів та типів енергії.

2. Світ можна розглядати лише як комплекс взаємопов'язаних систем.

3. Головна мета існуючого — продовження часу свого існування.

4. Світ має постійний обсяг енергії.

5. Умова існування світу — безперервне перетворення однієї форми енергії в іншу.

6. Перетворення енергій відбувається, через наявність різниці в рівнях енергії.

7. Різниця є двигуном усього в світі.

8. Світ не має ні кінця, ні початку.

9. Боротьба в світі точиться за володарювання життєвим ресурсом, що надає можливість подовжити існування.

10. Подовжити час існування можна через раціональне використання власного життєвого ресурсу або через використання життєвого ресурсу інших учасників процесу для забезпечення власної життєдіяльності.

 

Концепція часу та рівень безпеки

... час не є рух, але не існує без руху

Аристотель [22]

 

Час — це поєднання усіх існуючих форт енергії у єдиний потік, який також є організованою енергією.

Потреба у забезпеченні безпеки народилася разом з Космосом. Адже усе існуюче в світі прагне, свідомо чи підсвідоме, до самозбереження. А основою цього є безпека. Тисячі, мільйони років не змінили таке спрямування. Однак, змінили можливості. В першу чергу через перетворення навколишнього середовища та самих об'єктів дослідження. Не самим часом, а діяннями природних явищ, людини та людства. Чи причетний до цього час (не в платонічному розумінні причетності, а у сенсі що відбиває залежність, поняття, ідеї, сутність, у сучасному загально визнаному розумінні співучасті)? Ні. Адже час не є активним (діючим) учасником життєвого процесу. Чи потребує це доказів? Мабуть, теж ні. Це — аксіома. Потрібна лише розшифровка через викладення еволюції концепції часу. Отож, розглянемо її.

Філософи відділяють три етапи еволюції концепції часу: до ньютонівський, ньютонівський та після ньютонівський. Перший містить в собі античну уяву, поняття стоїків, атомістів, неоплатоників; другий — уяву Ньютона та його сучасників, а третій - введене І. Пригожиним [23] та сучасними авторами. Платон вважав час в фізичному світі лише рухомою подобою вічності, буття [24]. За ті часи (Платона та Аристотеля) в культурі античної Греції існували як континуалістський, так і дискретний образ часу [25]. Заслугами Аристотеля є розробка та обгрунтування конкретної континуалістської концепції та формулювання концептуальних труднощів проблеми часу. Він сформулював парадокс зникнення часу: “Одна частина його була, та її вже немає, інша — буде, та її ще немає; з цих частин складається і нескінчений час, і кожний проміжок часу, що вирізняється. А те, що складається з неіснуючого, не може бути причетним до існування” [22, с. 145]. Аристотель вважав час безперервним потоком, зв'язаним з рухом в світі почуттів. Він довів неслушність атомізму, стверджуючи, що визнання неподільним одного роду логічно вимагає визнання неподільним усіх інших родів, що призводить до абсурдного висновку: “...при наявності руху буде можливим не рухатися, а перебувати у спокої, та що рух складається з рухів” [22, с. 181].

Ранній стоїцизм. Згідно з Хрисиппом “сьогоднішнє”, “тепер” — не фіксована крапка, а межа, до якої спрямовується згасаюче у сьогоденні минуле та грань, за якою зароджується майбутнє. “Сьогоднішнє” частково знаходиться у минулому, а частково — в майбутньому. Специфіку розуміння стоїками моменту сьогоднішнього відбиває вираз Уайтхеда: “Сьогоднішнє є яскравий край пам'яті, забарвлений очікуванням” [26]. Стоїки постулюють “третій ряд” величин не кінцевих та не нескінченно малих, котрі арифметичне рівні між собою (конгруентні при накладенні), у той же час зберігають між собою певне геометричне відношення” [27].

Атомісти (Епікур, Діодор, Кроп) вирізнили властивості руху у дискретному просторі та часі (однаковість швидкості усіх рухів) — ізотахія, кекінема (неподільність елементарного руху, постулювання існування того елементарного руху, що вже стався; реновація (трактування руху як зникнення та нового народження частки за кожний наступний атом часу, в кожному наступному атомі простору) [28].

Левкіпп і Демокріт, припускаючи існування фізичних атомів, не припускали існування атомів часу [29].

Ісаак Ньютон трактував час як з одного боку — дискретність, а з іншого — безперервність. Пояснював, що на нижчому рівні час дискретний, але існує вищий рівень, на якому час безперервний [25, с. 38]: “...дискретність та безперервність єство властивості часу різних онтологічних рівнів, зв'язок між котрими здійснюється процедурою межового переходу”.

Натомість, матеріалісти вважали, що час — одна з основних форм існування матерії: “У світі немає нічого окрім матерії, що рухається, а матерія, яка рухається не може рухатися інакше ніж у просторі та часі” — писав В. Ленін [30, с. 349]. “Простір та час, загальні форми існування матерії; простір — форма співіснування матеріальних об'єктів і процесів (характеризує структуру та довжину матеріальних систем); час — форма послідовної зміни явищ та стану матерії (характеризує тривалість їхнього буття). Простір та час мають об'єктивний характер, невіддільні від матерії, нерозривно пов'язані з її рухом та один з одним, мають кількісну та якісну нескінченість. Універсальні властивості часу — тривалість, неповторність та необоротність; загальні властивості простору — довжина, єдність переривчастості та безперервності” [31, с. 1082].

Як бачимо, концепція часу змінюється в залежності від рівня розвитку науки. Час, у нашому розумінні — це група ресурсів, що утворюється ресурсами трьох інших груп: матеріальних, фінансових та трудових ресурсів. Тобто час є ніщо інше як комплексна сукупність усього існуючого в світі. Вилучіть (якщо це можливо) з потоку часу будь-яку з складових і отримаєте інший час. Така уява дозволяє вважати, що існування машини часу немислиме та неможливе. Адже, усі перелічені складові потоку часу повинні і можуть за своїм темпосвітом співпасти лише у суто визначений момент, котрим і є час. Оскільки ж усе в світі — різні форми енергії, машина часу повинна була б використати величезні енергетичні ресурси, які б дозволили одночасно відтворити усі форми енергії, що існували в певному проміжку часу.

Скільки існує людство, стільки люди намагаються визнати що таке є час. Нова уява - сутності часу поєднує декотрі поняття, що були, з тими, які сформулювали дослідники екосестейту. Час з одного боку — це єдина міра якості, з іншого — четвертий вимір та четверта група ресурсів, що утворюється трьома іншими групами ресурсів. Геракліт, який вважав час потоком вогню, що все знищує, був близький до сучасного трактування. Проте, час не здатен нічого робити, він лише постійний свідок всього, що відбувається. Зміни ж покликані перетворенням енергій, що є безперервними.

Філософи вірно зазначали, що кінець одного стає початком іншого. Адже зникнення однієї форми енергії означає народження іншої. Що ж стосується єдиного спрямування, є гіпотеза про те, що паралельно з нашим існує інший світ, у якому час спрямований в протилежний бік. Прибічники цієї гіпотези виходять з того, що течія має місце тоді, коли існуюча різниця рівнів змушує до перетікання. Таким чином течія часу пояснюється тим, що між рівнем тут та рівнем у паралельному світі є різниця, яка є причиною течії. Однак дія повинна вгамовуватися протидією. Тож, течія має компенсуватися протитечією.

Час — показник якості, що не існує поза енергетичним світом. Все існуюче в світі (люди, рослини, тварини, ландшафт та таке інше) утворюють час, котрий їм не підвладний, тече незалежно від того чи існує конкретний учасник життєвого процесу, чи ні. Світ побудований за загальними закономірностями. Першою серед них (і чи не найголовнішою) є наявність різниці (потенціалів, рівня енергії, висоти тощо). Друга закономірність — течія спрямовується від більшого до меншого з метою досягнення повної відсутності різниці (що насправді є станом покою або смерті). Згідно з цією закономірністю час, що тече в одному напрямку, вочевидь, повинен збігати туди, де є менший рівень. Однак, спостереження навколишнього світу надає досвід (наприклад, коловорот води в природі засвідчує наявність двостороннього руху). Проте люди здатні спостерігати рух лише одного потоку часу. Зрозуміло, що десь повинен існувати, перехід, а загальна структура нагадуватиме сполучені судини. Тоді час, що стікає звідси повинен перетікати у зворотному напрямку. Людство ж позбавлено можливості бачити начало та кінець процесу течії часу. Проте, існування переходу та наявність щонайменше двох потоків часу, прямого та зворотного, проглядає досить чітко. Якщо сполучені судини мають однакові поперечні перерізи, тоді течія має здійснюватися з однаковою швидкістю в обох потоках, інакше час може “розплескатися”, утворюючи великі проблеми тому, що це — аномалія. У дійсності є варіант, що течії матимуть різні швидкості, і, навіть, є можливим існування не двох, а декількох потоків часу, якщо один з них буде завширшки такий як усі інші потоки, що течуть на зворот, разом. Складність полягає у забезпеченні синхронності усіх дій, що відбуватимуться в один і той же проміжок часу.

В цьому місці доречно зауважити, що час, напевно, є однією з форм енергії. Тоді усе в світі визначено наперед за рахунок того, що кожної конкретної митті повинна відбуватися визначена кількість перетворень різних форм енергії, з певною сумарною енергією (у цьому випадку мрець — елемент зворотної течії часу, тобто не до смерті, а від неї. Але ж куди?).

Хоча сама по собі постановка питання про синхронність є неправомірною: якщо ця синхронність досягається завдяки взаємодомовленості, тоді прив'язування відбувається штучно, без участі часу. Якщо ж вона випадкова (тобто визначена потоком часу та сумою перетворень енергії), тоді синхронності як такої немає, є лишень різні дії, здійснювані за визначений проміжок часу.

Потік часу є нескінченим з точки зору кількісної оцінки тих, хто (або що) одночасно бере участь в цьому процесі (якщо ж мова йтиме про складення усіх форм енергії за певним загальним еквівалентом, тоді уся ситуація матиме інше тлумачення).

Кожний з елементів життєвого процесу воліє максимально використати час своєї участі в ньому. В дійсності це — позірне прискорення. Тому що кожен з них може визначитися лише за станом інших учасників життєвого процесу. І на скільки вони інтенсивно витрачають власні життєві ресурси він (елемент) не оцінює.

Інтенсивність — ознака дії, яка вимірюється частиною ресурсу, що витрачається за одиницю часу. Добуток множення інтенсивності на час використання відбиває ресурс учасника життєвого процесу.

Звідси висновок: зростання інтенсивності тягне за собою зменшення часу існування учасника, тобто терміну його участі у життєвому процесі.

Ресурс — запас життєвих сил учасника життєвого процесу, тобто величина енергії, надана йому. Збільшення часу використання власного ресурсу можливо лише за рахунок використання ресурсів інших учасників процесу для підтримки власного існування, тобто життєдіяльності.

Течія часу відбивається у змінах світу енергій. Вік людини перш за все знаходить прояв у старінні її організму, що вона сама визначає власними почуттями. Якщо розглядати світ як замкнену систему з постійним перетворенням видів, форм та типів енергії однієї в іншу, тоді сумарна кількість енергії за будь-який проміжок часу повинна бути (і буде) однаковою. Тому енергія безсмертна та не пов'язана з часом. Але кожний окремий її вид, тип або форма пов'язані з часом і їх існування має початок та кінець.У цьому випадку світ — споконвічний двигун... на місці. Тому, що зсередини весь час ідуть зміни, а в цілому нічого не змінюється. Однак тоді виникає інше розуміння часу: для світу в цілому час не існує, тому, що не має змін. Натомість, потік часу — категорія, яка відбиває зміни, а за їх відсутності вона не існує.

Кожний з елементів життєвого процесу сприймає час по-своєму через те, що має власний темпосвіт, тобто інтенсивність використання ресурсу (вочевидь, також, що для кожного типу, виду, форми енергії існують кордони можливого — максимальний час витрати ресурсу). І кожний темпосвіт має свої межі “більше” та “менше”. Людина має темпосвіт, верхньою межею якого є 120 років, рослинний світ — свій, до 4900 років [32, с. 146], тварини, птахи, комахи, вписуються у єдиний темпосвіт (бо тривалість їх існування вписується до темпосвіту людини). Ландшафт також має власний темпосвіт.

Якщо ж зробити додавання одержаної кількості енергії, “внески” кожного будуть зворотно пропорційними їхнім темпосвітам.

Фундаментальна наука переймається глобальними проблемами, а прикладна — сьогоденням та близькою перспективою. Не можна казати, що одна з них важливіше за іншу. Адже, без існування “сьогодні” ніколи не прийде завтра, а без напрацювань на завтра не буде існування в тому ж таки завтра.

Проте, наука про безпеку повинна використовувати і те, і інше. Тому, що вона ледь не єдина з наук, яка повинна мати якомога менші прогалини та відхилення. Тому треба викласти в чому сенс філософії екосестейту.

Екосестейт визнає світ як поєднання дискретного. Це дійсно так, адже немає в світі нічого, чого б через збільшення або зменшення масштабів розгляду не можна було б розкласти на складові. Наприклад, час складається з окремих миттєвостей. Простір — також. Управління будь-чим або будь-ким — дискретний процес, основу якого складають надавані команди, їх виконання та визнання стану об'єкту до і після цього. Отже, якість управління залежить від щільності надання та виконання команд, що визначається часом. Паузи між командами, між наданням та виконанням команди, між наданням команди та надходженням інформації про її виконання, між визнанням результату та наданням наступної команди — показники, що визначають якість управління. Важливе значення має і дієвість команд, тобто їх якісне та своєчасне виконання.

Кількісним визначенням якості управління займається кваліджметрія (її засади надані в [2]). Проте, у попередній інформації мова не йшла про масштаб. А саме ним визначається рівень безперервності управління, тобто рівень надійності захисту. Для Всесвіту секунда, хвилина або, навіть, година на Землі така мізерна частка часу, про яку астрономи і не згадують. Натомість, іноді миттєвість визначає смерть або життя однієї людини або угруповання, народу або етносу, чи, навіть, всього людства (дійсно, якщо терорист з ядерною “валізкою” не отримає відсічі до того як натисне на кнопку запуску, людство або якась його значна частина можуть загинути).

Тож, для забезпечення безпеки одним з головних показників є своєчасність, яка по-винна межувати з безперервністю. Постає питання: чи таке можливо? Так, завдяки створенню ієрархії управління з використанням на кожному з її рівнів команд певної довжиною, щоб перекрити прогалини на нижчому рівні управління. Тоді вищезгаданий випадок майже не матиме шансу трапитись.

Залежність між якістю управління та часом пряма: більші за часом прогалини між командами та їх виконанням — гірша якість забезпечення безпеки, і навпаки. Таким чином часом визначається рівень безпеки. Перекриття прогалин між командами на різних рівнях управління дозволяє зменшити ризик та запобігти виникненню неконтрольованих ситуацій (зокрема, терористичних актів).

Зробимо висновки:

1. Час — вид енергії.

2. Як і усе в світі, час — дискретний.

3. Час відбивається лише через зміни інших видів, форм та типів енергій.

4. Простір та час — кількісні та якісні показники, що характеризують існування у світі енергій.

5. Час використовують для визначення витрачання життєвого ресурсу будь-якою з форм енергії.

6. Інтенсивність — характеристика швидкості використання життєвого ресурсу.

7. Рівень безпеки визначається рівнем безперервності реагування на ситуацію, що визначається часом.

Нагадуємо, що наведеними категоріями філософія екосестейту не обмежується. Треба розглянути ще засади теорії потенційних конфліктів, філософію та витоки влади, засади економічної філософії (філоен) та відбиття екосестейту через засади філоен, взаємопов'язаність філософії, людства та інформації. Тому, що лише комплексний розгляд усіх пойменованих складових надає змогу визнати філософію забезпечення економічної безпеки держави.

Література:

 

1. Поупкин Р., Стролл А. Философия. Вводный курс: Учебник./Под общ. редакцией Й. Н. Сиренко. — М.: Серебряные нити, 1998. - 512с.

2. Пастернак-Таранушенко Г. Економічна безпека держави. Підручник для державних службовців /Під ред. /Професора Богдана Кравченка. — К.: Інститут державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України, 1994. — 140 с.

3. Пастернак-Таранушенко Г. Модель для економічної безпеки України. — “Вісник НАНУ”, 2000. - №10. - С. 7-10.

4. Пастернак-Таранушенко Г. Економічна безпека державотворення. — “Вісник УАДУ при Президентові України”. — № 3-4/97. -С.78-83.

5. Пастернак-Таранушенко Г. Економічна безпека держави: проблеми та механізми їх розв'язання. - “Вісник НАНУ”, 1998, - № 11-12. - С.67-73.

6. Основы экономической безопасности. (Государство, регион, предприятие, личность) / Под редакцией Е. А. Олейникова. — М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”: 1997. — 288 с.

7. Мінін Л.В., Воронцов С.Б. Адміністративна реформа в умовах трансформації економіки України. — “Актуальні проблеми економіки”, 2001, №1-2. - С. 31-36.

8. Пастернак-Таранушенко Г, Пастернак-Таранушенко Д. Економічна безпека України. Взаємодія з Китаєм як фактор стабілізації /Україна — Китай: шляхи співробітництва. Матеріали конференції, Київ, серпень-вересень, 1993 р.) - К.: МПП “ІНТЕЛ”, 1994. - С. 53-57.

9. Єрмошенко М.М. Національні економічні інтереси: реалізація і захист. — “Актуальні проблеми економіки”, 2001, №1-2. — С. 18-24.

10. Пастернак-Таранушенко Г. Економічна і національна безпека України. - “Економіка України”, 1994. - № 2. - С. 51-56.

11. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период. — Ленинград: “Наука”, Ленинградское отделение, 1990. — 279 с.

12. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. -М.: ВЛАДОС, 1994. - 336 с.

13. Пастернак-Таранушенко Г. У колі економічних небезпек. — “Вісник НАН України”, 2000. - №8. - С. 25-31.

14. Хейзинга Й. Ноmo Iudens. В тени завтрашнего дня. /Общ. ред. и послесл. Г.М. Тавризян. - М.: Прогресс, 1982. — 464 с.

15 Краткий словарь по философии / Под общ. ред. И.В. Блауберга, И.К. Пантина. — 4-е изд. - М.: Политиздат, 1982. — 432 с.

16. Пастернак-Таранушенко Г. За законами “енергетичного світу” (Дещо про корисність потенційних конфліктів) — Вісник АН України, 1994. - № 2. - С.51-54.

17. Пастернак-Таранушенко Г. За законами енергетичного світу. — “Наука і суспільство”, 1994. - № 9/10. - С. 62-68.

18. Хрестоматия по философии. Учебное пособие /Под ред., и сост. А.А. Радугин. — М.: Центр, 1998. -452 с.

19. Справочник по элементарной физике / В.А. Лободюк, К.П. Рябошапка, О.И. Шулишова. — К.: “Наукова думка”, 1978. — 448 с.

20. Дарвин Чарльз. Происхождение видов путем естественного отбора. — Л.: Наука, 1991. - 539 с.

21. Зугенхейм С. История отмены крепостного права и личной зависимости в Европе вплоть до середины XIX столетия. — С. -Петербург, 1861. С. 355.

22. Аристотель. Соч.: В 4-х т. — М.: Мысль, 1981.

23. Пригожин И. Переоткрытие времени. - Вопросы философии, 1989. - № 8. - С.3-19.

24. Платон. Соч.: В 3-х т. — М.: Мысль, 1981.-Т.3, Ч. 1.- С. 477.

25. Эволюция концепции времени в науке (социально-философский аспект проблемы). Научно-аналитический обзор. — М.: ИНИОН АН СССР, 1988. - С. 8.

26. Sambursky S. The concept of time is late neoplatonizm // Proc. of the Israel Academy of sciences a. humanities. Jerusalem, 1966. — Vоl. 11, № 8.-р. 153-167.

27. Лурье С.Я. Предшественники Ньютона в философии бесконечно малых // Исаак Ньютон, 1943-1727. - М., 1943. - С. 904.

28. Секст Эмпирик. Соч.: В 2-х т. — М.: Мысль, 1975. - Т.1. - 399 с. - С. 323-346.

29. Sorabji R. Atoms and time atoms //Infinity and continuity in ancient and mediecal thought. - Ithaca; L.: Co

30. Энциклопедический словарь. Т.1. — М.: “Большая Советская Энциклопедия””, 1953.

31. Советский энциклопедический словарь — М.: “Советская энциклопедия”, 1990.

32. Альфа и омега. Краткий справочник. Изд. 4-е. - Таллинн: А/О “ПРИНТЭСТ”, 1991.

Г.А. Пастернак-Таранушенко

"Актуальні проблеми економіки"

№ 5-6, 2001

<<Главная