Економічна безпека у чотиримірній економіці Світ стрімко змінюється, підвищуючи швидкість процесів та вимагаючи від їх учасників нових рішень і нового ставлення до подій і власної участі у них. Нещодавно Президент Л.Кучма сказав що треба перенести центр уваги з рівня макро- на рівень мікроекономіки. А вже сьогодні знаємо, що маємо комплексно розглядати всі проблеми через призму чотирьох економік: мікро (економі людини та фірми), макро- (рівень держави), транснаціональної (транснаціональні корпорації та організації) і світової (рівень загальносвітових проблем). Нова побудова вимагає нових підходів. Наприклад, розв'язання проблем Чорнобильської АЕС (принаймні, трьох: закриття ЧАЕС, компенсацій для збереження рівня енергозабезпечення України та забезпечення безпеки об'єкту "Укриття") має стати справою не лише України, її сусідів або Європи, а й усього світу. Адже, має спрацювати так званий "принцип метелика", за яким загибель метелика лісах Амазонки відбивається на стані екології на Алясці. За таких умов забезпечення економічної безпеки держави значно ускладнюється через потребу узгодження інтересів усіх згаданих економік. На заваді цьому стоять дезінформація, використання психологічної, політичної та економічної зброї, що застосовуються державами суперницями; заміна конкуренції на суперництво (у першому випадку за мету ставлять перемогу у боротьбі за покупця, а в другому -повне знищення суперника); використання агентів впливу на всіх рівнях державного управління та в усіх гілках влади; лобіювання інтересів, несумісних з державністю та незалежністю країни тощо. Світ все більше занурюється у застосування економічної зброї, прояви дії якої відчуваються кожного дня, але жодна з країн-нападниць про її застосування не повідомляє. Проте фахівці із забезпечення безпеки мають дбати про перспективу, і якій уже все чіткіше проступають ознаки переваги застосування політичної зброї. Однак, результатів серйозних досліджень застосування та протидії економічній і політичній зброї, наслідкам їх використання У засобах масової інформації і спеціальних виданнях немає. Людство має перейти від засвоєння і використання глибинних прошарків Землі до надефективного використання верхніх її прошарків. Для України такий перехід може стати рятівником від нескінченної залежності, наприклад від постачальників енергоресурсів. Відбудеться докорінна переорієнтація світової політики; країни - видобувачі нафти та газу втратять монополію і можливість тиснути на інші країни через енергопостачання. Натомість країни з передовою технологією і наукою сільгоспвиробництва вестимуть перед. Але без сьогодення немає дня прийдешнього. Тож повернеться до теперішніх проблем та справ. Кожна країна, що прагне забезпечити свою економічну безпеку, має чітко визначити свої вади та свої переваги. Через те особливої ваги набуло знання про наявні ресурси. В Україні група німецьких радників Кабінету Міністрів України має повнішу та більш якісну інформацію, ніж органи державного управління і вчені Національної Академії наук (достатньо порівняти розроблену у 1999 р. Інститутом економічного прогнозування НАНУ Концепцію економічної безпеки України та книжку - звіт "Зрушення до ринкової економіки. Реформи в Україні: погляд зсередини", оприлюднену згаданою групою у 1996 р.). США веде з космосу несанкціонований нагляд за станом сільського господарства всіх країн світу, а українські ЗМІ радіють - безкоштовно маємо прогнози врожаїв. Державні службовці, одержують низьку заробітну плату, не занадто ретельно ставляться до збереження державних таємниць. Та й уявлення про ці таємниці мають дуже приблизні. І нікого це не бідкує: ми ж живемо у відкритому суспільстві! Спецслужби розвинених країн живуть у тому ж самому суспільстві, проте прискіпливо аналізують оприлюднену інформацію про їх країни, вишукуючи місця витоків секретів, а українські контррозвідники майже кожен рік ловлять більше за них шпигунів. Що усіх дивує: адже не мають такого сучасного обладнання, одержують незрівнянно меншу заробітну плату. Може спрацьовує ентузіазм? Та згодом американці виявляють, що Павло Лазаренко не один рік обкрадав державу, наша Генеральна прокуратура арештовує М. Агафонова, який "перекинув" за кордон 24 млн дол. Українська держава сплачує за кредити, надані Агентством Р. Шпека підприємствам, що не здатні ці кредити відробити, повернути та оплатити їх використання. Хоча членом Валютної ради Кабінету Міністрів України, яка санкціонувала надання гарантій за згадані кредити був керівник контррозвідки України. Кажемо про це не для того, щоб принизити досягнення контррозвідників. Навпаки, воліємо показати, за яких тяжких умов їм доводиться працювати. Адже, сам прем'єр-міністр, якому підпорядковано всі органи виконавчої влади країни, займався протизаконною діяльністю і грабував Україну. Однак, повернімося до справи забезпечення економічної безпеки. Ключовою проблемою сьогодення є визначення можливостей української економіки. При цьому чи не найважливішим є створення Системи забезпечення економічної безпеки України (СЕБУ), побудованої на вмінні як найліпше їх використовувати. Прикладів дій "навпаки" вистачає. Скажімо, дев'ять років Україна потерпає через скруту у забезпеченні економіки потрібними енергоносіями. Задля того, щоб населення не мало проблем зі світлом та теплом, уряди йшли на всілякі поступки постачальникам: купували за надвисокими цінами, розплачувалися майном, що дозволяло на певний час зменшити руйнівну силу цієї проблеми. Та вона знов і знов давала на заваді економічної незалежності й суверенітетові України, що, однак, до цієї пори так і не змусило керівництво держави подивитися на неї з боку перспективи і спробувати знайти інші, окрім згаданих, шляхи, що дозволяють вгамувати негаразди. Але такі рішення є. Хоча й на заваді стоїть зацікавленість енергетичних спекулянтів та посередників, які згодні за будь-яку ціну потопити всі спроби винайдення і реалізації таких рішень. Якщо ж до їх зусиль додати "лобі" у Верховній Раді, в усіх органах державної пали стане зрозумілим, чому нічого у цьому напрямі не робилося. Заважають також відверте байдикування і небажання щось робити. Активно протидіють консервативні сили, звичка спекулювати на труднощах, створювати паніку задля забезпечення власних корисних інтересів. Та час і обставини вимагають дій. "Хай полежить" вже не допоможе. Зараз треба вирішувати - "або-або". Або згодні на втрату суверенітету та незалежності (а може, навіть, державності), або піти згаданими новими шляхами. Світ переживає перевироблення цукру. У цьому році запас становитиме за прогнозами понад 20 млн т, проти 2 млн у 1996 р. В Україні ж, котра завжди була його постачальником, здійняли паніку і через утворений ажіотажний попит, підвищили ціну майже у чотири рази. Роздали селянам землю, "розпустили" колгоспи, активно розвалюємо КСП. Але знову і знову лунають заклики про перекладення на рамена держави витрат у сільському господарстві. Дійсно, у розвинених країнах держава надає допомогу фермерам (іноді, навіть, декілька років сплачує їм за те, що не засівають їх власні поля). Проте, 2 % населення США годують усю країну та ще й про-дають значну кількість врожаю за кордон. Навряд чи знайдеться Держава, що здатна утримувати майже третину населення за рахунок двох інших третин, як це намагаються зробити в Україні. Ще одне горе - повна невідповідність статистичних даних. Селяни у звітах зменшують врожайність, збільшують кількість неякісної пшениці, зменшуючи кількість якісної. Вкрай завищені потреби держави в нафті та нафтопродуктах, газі, вугіллі, електроенергетиці. Нечесність когось, неякісна праця інших роблять неможливим Значення реальних потреб. Зрозуміло, цей шлях є "золотим" для шахраїв, проте він несе загибель державі.
| |||
|
