Економічна безпека держави

Молода держава входить новобудовою у восьмий рік поспіль. Помилилися ті, хто вважав розбудову короткостроковою. Адже держава розбудовується весь час свого існування. Світове співтовариство вже визнало Україну (свідченнями цього є обрання міністра закордонних справ України головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, запрошення вояків України виконувати миротворчі місії під прапором ООН, запрошення України для участи в багатьох міжнародних військових маневрах тощо). Однак проблем не поменшало.

Негаразди продовжують дошкуляти суверенній Україні. І більшість з них створюється штучно. При цьому заборонені удари завдаються цілеспрямовано. Це — по-перше. По-друге, маємо неякісне управління через погане кадрове забезпечення державної служби; по-третє — нестачу власних енергоносіїв і жорстку енергетичну залежність від інших країн (зокрема від Росії) та від власних шахраїв-посередників; по-четверте — глобальну безгосподарність, безвідповідальне ставлення до майна та інтересів держави. Все це ставить нашу країну на межу виживання.

Зважаючи на це і воліючи, врешті-решт, перейти від стану погіршення (який стає чимось на зразок поганої звички) до стану поліпшення української економіки, Кабінет Міністрів України розпорядженням від 25 травня 1998 року № 345-р створив Робочу групу для розробки і подання на розгляд Уряду Стратегії (до 15 серпня цього року) та Національної програми (до 15 жовтня цього року) забезпечення економічної безпеки України. Очолює групу заступник міністра економіки України Ігор Шумило.

Група працює, проте... Мабуть, перш ніж розробляти зазначені документи слід було б визнати, в якому стані перебуває справа економічної безпеки України зараз та поцікавитися досвідом інших країн. Почнемо з першого. Кадри. До цієї пори не готуються фахівці з економічної безпеки держави. Тож, займаються нею аматори та ентузіасти. Певний час цього вистачало. Більше того, наша країна, навіть, вела в цій науці перед 1. (Велику увагу питанням економічної безпеки держави приділяють Сполучені Штати Америки 2, але стан економіки в Україні і в США непорівнюваний. Тому не зупиняємося на розробках американських фахівців.)

Останнім часом і керівники Росії почали приділяти економічній безпеці особливу увагу. Створено її правову основу:

розроблені та прийняті Концепція і Стратегія, закони про спеціальні служби та про забезпечення національної безпеки держави. Над проблемами забезпечення економічної безпеки в Росії працювали кращі вчені країни: Л.Абалкін, А.Архіпов, Є.Бухвальд, Н.Гловацька, Б.Мільнер, А.Пороховський, К.Самсонов, В.Сенчагов, А.Скопін, В.Тамбовцев 3 та ін. Розглянуто широченний спектр проблем. Встановлено показники-індикатори та покажчики. Досліджено значну кількість напрямків забезпечення економічної безпеки держави. Створено установи-виконавці, які активно діють (нещодавно, за повідомленнями російських ЗМІ, завдяки гарній роботі економічної розвідки була викрита група хабарників, дії якої завдали великих збитків економіці та іміджу Росії, заарештовано голову Держкомстату та двох його заступників).

Все, начебто, гаразд. Однак фінансова система Росії перебуває у передкризовому стані. Зовнішній борг країни становить 42 млрд. дол. США, що саме по собі не є критичним (Сполученні Штати Америки мають державний борг на порядок вище), валютний резерв — 13 млрд. дол. Здавалося б, нічого кризового. Однак, стан фінансової системи Росії дуже залежний від надходжень капіталів ззовні. Щоб обслуговувати одержані кредити, вона сплачує щомісяця 1,3 млрд. дол. Оскільки ж окрім зовнішнього має значний внутрішній борг, надходжень до бюджету не вистачає. Через це борги зростають, заробітна плата та пенсії своєчасно не виплачуються. Зростання соціальної напруги в суспільстві змушує владу працювати поспіхом і при-пускатися нових помилок. Така нестабільність підвищує чутливість системи “держава”, роблячи її вразливою дедалі більше і більше. Теоретики тут не допоможуть. А практики, скептично ставлячись до теорії і теоретичних рекомендацій, своїми діями поглиблюють економічну прірву та збільшують нестабільність держави. Переростання економічних вимог трударів у політичні наближає країну до стану нестабільності, вихід з нього, як свідчить історія, дають революції та громадянські війни, які призводять до зміни державного ладу або втрати державності, суверенності.

Почали ми з ситуації в Росії через її надзвичайну схожість з ситуацією в Україні, але більшу виразність. Україна не дуже обізнана з фінансовими аферами. Її валютний ринок не надто збуджує економіку країни, а біржі цінних паперів у середині країни ледь жевріють. Крім того, Україна не є (і не може бути через незначні фінансові можливості) “ласим шматочком” і об'єктом бажань великих фінансових спекулянтів. В Україні створена фінансова система, ґрунтована на управлінні з боку Національного банку України діяльністю усіх комерційних банків країни (зараз їх приблизно 224-228), валютні запаси яких не викликають апетиту у фінансових акул (та, навіть, у фінансових шакалів) світу. Наприклад, один з найбільших банків України — Промінвестбанк — нещодавно оприлюднив, що його власний капітал дорівнює 700 млн. грн., а капітал його вкладників — 500 млн. грн. Натомість Росія, спадкоємниця колишнього СРСР, має величезні поклади корисних копалин та знач-ну кількість землі, алмазний фонд, золотий запас понад 500 тонн золота. Від СРСР вона успадкувала не лише скарби (тільки її нерухомість за кордоном коштує понад 4 млрд. дол.) та борги, а й вдачу. Як і СРСР, вона є найбільшим подразником для США. Адже все ще претендує на роль супердержави. Тому є сенс якщо не підкорити Росію, то принаймні контролювати її дії.

Щоб послідовно та обґрунтовано розглянути ситуацію, звернемося до теорії. Згідно з її засадами, усі ресурси умовно розподіляються на чотири групи: матеріальні, фінансові, трудові, часові. Наприклад, золото, яке є еквівалентом та забезпеченням фінансово-грошової системи і, природно, віднесено до фінансової групи, іноді використовується для покриття контактів у комп'ютерах для космічних кораблів і в цьому разі є матеріальним ресурсом, сировиною). Економічна безпека держави вважатиметься забезпеченою, якщо для нормальної життєдіяльності та розвитку (її та населення) вистачатиме ресурсів усіх згаданих груп і вони надходитимуть своєчасно. Невчасність або недостатня кількість надходження спричиняє нестабільність у державі. Коли не задовольняються потре-би, підвищується соціальна напруга, й усе це, врешті-решт, призводить до повної нестабільності, через яку гине або певний державний лад, або сама держава.

Якщо припустити, що дехто здатний блокувати надходження ресурсів тої чи тої групи, можна бути впевненим, що держава через деякий час відчує збільшення нестабільності, а згодом почне руйнуватися. Причому серед усіх груп ресурсів найреальніше та найпростіше керувати саме фінансами. Адже час нікому не підвладний. Щодо джерел матеріальних ресурсів, то їх забагато, щоб усі їх контролювати. Тим більше, що брак певного типу або виду матеріальних ресурсів можна подолати винайшовши альтернативні джерела або замінивши їх іншими матеріальними ресурсами, що вже відбувалося за часів Другої світової війни або енергетичних криз 1973 і 1979 років. Трудові ресурси взагалі суцільно підпорядкувати неможливо. Окрім того, технічний прогрес, автоматизуючи і механізуючи виробничі процеси, постійно змінює напрямки руху потоків ресурсів цієї групи. Натомість, фінансова система оперує не грішми як такими і не величезними обсягами матеріальних ресурсів, які вимагають засобів транспортування, а лише папірцями з використанням електронної техніки. Порушення у цій сфері найменше караються законами як злочини. Ось як це характеризує один з найвидатніших у світі знавців фінансів Герберт Кессон: “...фінансист може упродовж року продавати чужі борги під виглядом активів, і закон лише зніме перед ним капелюха”.

Втім, як усе це стосується України? Президент свого часу вже казав, що країна стоїть на порозі фінансової кризи (навіть час її визначив — серпень поточного року). Для пересічного громадянина це твердження поки що позначається лише не надто катастрофічними коливаннями курсу гривні щодо долара в обмінних пунктах, які певною мірою визначаються штучно, а саме діями Української міжбанківської валютної біржі. Проте проблема економічної безпеки України існує. І вирішувати її треба. Адже є всі ознаки, які свідчать про зростання нестабільності та наявність загрози державності України. Наприклад, від зовнішніх та внутрішніх боргів. Перші, зокрема, становлять 10,7 млрд. дол. США. Щомісяця наша держава має сплачувати за борговими зобов'язаннями 550 млн. дол. Дошкуляють і затримки та невиплати заробітної плати і пенсій (особливо це дратує шахтарів). Не краще виглядає і демографічна ситуація. Населення швидко зменшується через перевагу смертності над народжуваністю, а також через збільшення від'їзду громадян України для постійного проживання за кордон. Втрати вже досягли 2 млн. чоловік (і темп їх зростає). Зараз економічно активна частка населення становить 29,5 млн. осіб, а її зменшення підриває економічний фундамент української держави. Якщо ж до цього додати низьку якість управління державою, що призводить до невідновлюваних втрат, стане зрозумілим, чому Кабінет Міністрів України зажадав розробки Стратегії та Національної програми забезпечення економічної безпеки України до 2005 року.

На жаль, ефективність роботи згаданої раніше Робочої групи не відповідає поставленим завданням через незабезпеченість кадрами, низький рівень виконавчої дисципліни працівників певних міністерств тощо. Подібна справа вимагає цілеспрямованости, координації дій і високого професіоналізму виконавців; особливої уваги заслуговує достовірність даних.

Держава — складна система управління. Завдання Робочої групи полягає втому, щоб зробити її функціонування та розвиток надійними. За теорією надійності цього можна досягти через підвищення надійності її елементів. (До речі, слід зазначити, що зрештою надійність системи визначається надійністю її найменш надійного елемента. Таким елементом згаданої системи є складна біоенергетична підсистема — “людина”. Тільки збільшуючи надійність функціонування та розвитку людини можна досягти зазначеної мети.)

Завданням органів державної влади, які опікуються безпекою держави, є, зокрема, запобігання такому перебігу подій, який загрожує економічній безпеці — складовій національної безпеки. Так, у Росії застосовується підхід, побудований на так званому “дереві цілей” та теорії графів, спрямований на визначення загроз економічній безпеці, ранжування їх для протидії їм у визначеній послідовності. Щоб відстежувати рівень економічної безпеки, встановлено 22 показники-індикатори, наведені у таблиці.

Таблиця

Показники-індикатори економічної безпеки Росії

Росіяни визначають порогові значення через рівень тих самих показників у країнах “сімки” (США, Японія, Канада, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія). Тобто встановлюють як мету досягнення рівня зазначених показників у найрозвиненіших країнах світу. Обраний ними шлях — їхня справа. Тому не будемо говорити про безсистемність та некомплексність (як і про те, що тут жодним чином не пов'язують економічну безпеку з наявністю потрібної кількості ресурсів, які мають на-даватися своєчасно). Зазначимо лише, що ми йдемо іншим шляхом. Щоб розробити Систему критичних обмежень (СКО), було проведено відповідні дослідження. Для мінімізації кількості показників-індикаторів, що значною мірою підвищує надійність, використано експертні оцінки та розробки вчених. Це дало змогу обмежитись трьома синтезованими (узагальненими) показниками-індикаторами, через значення яких можна здійснювати моніторинг (відстежування) стану (рівня) економічної безпеки держави.

Кожний із синтезованих показників складається з певної кількості простих показників, які можна одержати від Держкомстату та міністерств і відомств України. Кожен з них визначає стан забезпеченості держави та населення ресурсами з трьох перших груп. Наступні кроки — встановлення їхніх порогових значень для трьох “захисних оболонок” держави так би мовити, на рівнях чутливості вразливості та розпаду з урахуванням змін, що мають відбуватися (тобто чого маємо досягати) щорічно до 2005 року. Це і буде змістовим наповненням Стратегії забезпечення. Далі належить визначити порогові значення простих показників, які вкупі утворюють синтезовані. Цим має завершитися розробка СКО. Маючи СКО, можна побудувати технологію розв'язання проблем економічної безпеки України до 2005 року та розробити для цього відповідні механізми. Визначивши конкретних виконавців кожного завдання та строки його виконання, одержимо Національну програму забезпечення економічної безпеки України.

Слід додати дещо про ідеологію спрямування розвитку економіки. Адже її невизначеність або неправильне сприйняття управлінцями вже призвело до викривлень. Зокрема Міністерством праці і соціальної політики України підготовлено проект закону, який передбачає скорочення або невиплату пенсії пенсіонерам, котрі працюють, що призведе до скорочення купівельної спроможності населення, тобто, опріч усього іншого, негативно впливатиме на розвиток економіки країни. За ринкових умов рушієм прогресу (розвитку економіки) є зростання попиту (ринкова економіка працює в стані перевиробництва, тобто постійної переваги пропозиції над попитом), тобто потрібне постійне перевищення темпів підвищення заробітної плати щодо темпів зростання цін. Купівельна спроможність має зростати випереджальними темпами, збільшуючи попит, який стимулює збільшення виробництва товарів та надання послуг, що і є запорукою зростання економіки. Це стимулюватиме зростання потреб і накопичень населення. Накопичення ж, якщо держава створює належні умови, вкладаються в розвиток економіки країни (першим на рівні підприємства це визначив К. Татеісі 5). Роботи над Стратегією і Національною програмою забезпечення економічної безпеки України підходять до завершення. Ідеологи робіт, фахівці з Ради національної безпеки і оборони України визначили шлях та темп виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України. Проте, не можна забувати, що життя щоденно вносить свої корективи. Адже забезпечення економічної безпеки України щільно пов'язане з адміністративною реформою та структурною перебудовою і управління, і господарства нашої країни. А з цим ще визначеності немає. Залишається сподіватися на те, що докладені зусилля дадуть належний результат, а Україна завдяки додержанню засад Стратегії та Національної програми краще протистоятиме зазіханням на її суверенність та державність через економічні загрози. Населення ж нашої країни, нарешті, відчує позитивні зрушення в умовах життя в Україні.

Воліли б закінчити статтю саме на цій оптимістичній ноті. Проте життя змушує змінити мажор на мінор. На жаль, побоювання щодо стабільності української економіки і економічної безпеки справджуються.

Президент України Л. Кучма та голова НБУ В.Ющенко запевняли, що в Україні фінансової кризи не буде: мовляв, немає для неї підстав. Іноземці володіють лише 17% цінних паперів, а 63% боргів держави знаходяться у портфелі НБУ, який може їх реструктурувати, переклавши сплати на інші роки.

Утім, фахівці з економічної безпеки розробили низку заходів, щоб підтримати стабільність у разі погіршення фінансової ситуації в країні. В.Ющенко продовжував твердити, що втримає ситуацію, яка, ніби-то, перебуває під контролем, а він бере на себе відповідальність за забезпечення фінансової стабільності в Україні.

В.Ющенко обіцяв утримати гривню в межах визначеного раніше валютного коридору. Усім зрозуміло, що штучно викликане коливання курсів валют надає банкам можливість одержати певний капітал, причому така гра здатна призвести до не-контрольованого падіння національної валюти. Але В.Ющенко відкинув пропозицію обмежити спекулятивні дії банків країни; висловлені застереження не спрацювали.

Штучно зменшуючи вартість гривні, банки (вже — не вперше) поставили Україну на межу прірви, у якій зараз борсається Росія. Як вчить історичний досвід, вихід з таких ситуацій можливий — або через диктатуру (принаймні, економічну), або через революцію, зміну державного ладу тощо.

Усе перелічене несе народові лихо. І сьогодні усі в нашій країні це відчувають: гривня падає, ціни зростають. Купівельна спроможність населення різко зменшується. А від того, виробництво зупиняється.

Прямуємо у безвихідь під оптимістичні заяви голови НБУ. Межі валютного коридору, що їх він обіцяв втримати, змінено. З 5 вересня поточного року долар має такі межі: 2,5-3,5 грн.

Зубожіння населення, а через це зростання смертності і зменшення народжуваності неодмінно призведуть до ще більших негараздів. Про яку економічну безпеки може йтися у державі, де шахраї безвідповідально і безкарно грають долею мільйонів людей? Хіба владні особи цього не бачать?

Сподівання ж на допомогу фінансових спонсорів (зокрема МВФ) такі ж ефемерні, як і відповідальність, яку узяв на себе пан Ющенко. Кілька днів тому паніка охопила Нью-Йоркську, а згодом й усі інші біржі світу. Падіння індексу Доу-Джонса досягло рекордної позначки. Постраждалі втратили в Нью-Йорку 600 млрд. дол., а в усьому світі — понад 2 трлн. дол. Як нададуть, так і відберуть. Треба негайно братися до впорядкування фінансової системи власної країни, до вилучення з неї зграї спекулянтів, до створення справжнього гаранту фінансової стабільності України — НБУ — на нових засадах.

Твердження, що фінансові системи України і Росії сполучені посудини, не зовсім точні. Проте, щоб уникнути будь-якого впливу на фінансову систему нашої країни, слід вжите заходів, які зроблять цю систему закритою. Лише таким чином можна врятуватися (і не лише від впливу кризи в Росії, а від будь-якої фінансової кризи, що виникає за межами України). Зазначмо, що фахівці вже розробили і запропонували низку заходів запобігання та протистояння фінансовій кризі.

Прогнози завжди невдячна справа. Навіть, якщо вгадаєш (особливо коли це гіркі істини). Не будемо пророкувати, пропонуємо лишень підвищити захист економічної безпеки згаданими засобами. Врятуймо державність і суверенітет, врятуймо людей.

 

1. Економічна безпека держави : Підручник для осіб, що навчаються за фахом “Службовець державного управління” / Під ред. професора Богдана Кравченка. — К., 1994.

2. Киссинджер Г. Рецепт хаоса. (По материалам ИТАР—ТАСС АП); А Nаtional Security Strategy of Engagement. - Washington, 1994. Бжезинский 3. Великие преобразования // Политическая мысль. — 1993. - №33.

3. Абалкин Л. Экономическая безопасность России: угрозы и их отражение // Вопросы экономики. — 1994. — №12. — С.4-13; Архипов А., Городецкий А., Михайлов Б. Экономическая безопасность: оценки, проблемы, способы обеспечения. — Там же. — С.36-44; Бухвальд Е., Гловацкая Н., Лазуренко С. Макроаспекты экономической безопасности: факторы, критерии и показатели. — Там же. — С.25-35; Мильнер Б. Качество управления — важный фактор экономической безопасности. — Там же. — С.54-64; Самсонов К. Элементы концепции экономической безопасности. — Там же. — С.14—24; Сенчагов В. О сущности и основах стратегии экономической безопасности России. — Там же. — 1995. — №1. — С.97-106; Скопин А. Региональная политика и экономическая безопасность России. — Там же. — С.119—126; Тамбовцев В. Объект экономической безопасности России. — Там же. — 1994. — №12. — С.45-53.

4. Див.: Российский экономический журнал. — 1997. — №1. — С.3-7.

5. Татеиси К. Вечный дух предпринимательства. — К.,1992.

 

Г. А. Пастернак-Таранушенко

 

"Розбудова держави"

№9-10 (74-75), вересень-жовтень, 1998

<<Главная